Андрій Маринюк

Народився 29 червня 1965 року. Був близький до художників одеської концептуальної групи.

CV

  1. Коментарі Сергій Ануфрієв: «Андрій Маринюк робить серію робіт, дуже яскравих, декоративних, монументалістськими їх не назвеш, скоріше, це збільшена мініатюра. Чистий живопис, узагальнення форм, навіть їхнє абстрагування, відсутність тексту – цілковита комфортність, що відрізняє цю серію. А комфортність – це відкритість, і, проникаючи легко через цей яскравий, живий, теплий шар, людина не встигає осягнути пустоту та відсутність автора, оскільки моментально заповнює своєю розповіддю цей внутрішній світ роботи. Можливо, сама відкритість кольору та певна недомовленість першого шару, його недостатність (але в жодному разі не незавершеність – стилістично роботи відточені) провокують на автоматичну творчість своїми власними ресурсами».

    Лист С. Ануфрієва Ю. Лейдерману. Листопад 1983 року.
    Юлія Жаркова: «Андрій Маринюк, справжній книжник і містик, крім графіки та музики, створював об'єкти-простори. Тобто він оформлював ціле приміщення – і в ньому вам з незвички могло стати незатишно. Причина – вітражні скульптури, його авторский винахід, і застосування дзеркал у такий спосіб, що простір одночасно скручувався і розширювався в мінус-плюс нескінченність».

    Юлія Жаркова. Солодкі Вісімдесяті
    Дмитро Нужин: «Андрій у дитинстві, наприклад, робив дуже серйозні концептуальні роботи, коли йому було там, не знаю, років п'ятнадцять, шістнадцять, вісімнадцять. Саме в цьому віці в нього був розквіт, на мою думку, цілковитий розквіт. Тоді він робив якісь серйозні концептуальні роботи, а потім почав займатися якимись комерційними справами – оформлював інтер'єри, що йому було нецікаво, і також якось скис, тому що ні грошей, ні інтересу до цього – нічого. Також жертвою став такої-от долі».

    Дмитро Нужин. Інтерв’ю

Пов'язані персоналії